Володимир Висоцький і Марина Владі
Опубликовано: 29.09.2018
Коли в СРСР вийшов на екрани французький фільм «Чаклунка» з Мариною Владі в головній ролі, публіка була просто вражена. Для багатьох тисяч радянських дівчат героїня фільму миттєво стала зразком для наслідування. А чоловіча половина Країни Рад марила і мріяла, щоб їх улюблена зовні схожа на цю загадкову французьку актрису. Однак самі несусвітні амбіції витали в голові у мало ще кому відомого актора Театру на Таганці Володимира Висоцького. Побачивши Марину Владі на екрані, він сказав собі: «Вона буде моєю».
Владимир Высоцкий. Дом хрустальный.
«Нарешті я зустрів вас …»
Володимир Висоцький і Марина Владі — історія кохання непроста за своєю суттю. Якщо Висоцький чогось хотів — він це отримував. Вони зустрілися в 1967 році в дні Московського міжнародного кінофестивалю. До того часу в житті кожного з них відбулися деякі зміни. Марина Владі (дочка російського емігранта Володимира Полякова) вже побувала двічі одружена, зіграла в доброму десятку фільмів і стала всесвітньою знаменитістю, володаркою призу Каннського фестивалю. Висоцький ще не мав навіть всесоюзної популярності, але його пісні давно увійшли в моду в Москві. Він теж був двічі одружений, мав дітей.
Останній спадок Володимира Висоцького піде з аукціону
В той знаменний день гостю фестивалю Марину Владі запросили в Театр на Таганці. Показували «Пугачова» за поемою Єсеніна, роль Хлопуши грав Висоцький. Спектакль справив на Марину Владі величезне враження.
Після вистави вони опинилися за одним столиком в ресторані. Висоцький безцеремонно розглядав французьку диву, потім підійшов до неї і тихо вимовив: «Нарешті я зустрів вас. Я хотів би піти звідси і співати тільки для вас».
І ось він уже сидить біля її ніг і під гітару співає свої найкращі пісні. Потім, як у маренні, зізнається, що давно шалено її любить. Вона відповідає з сумною посмішкою: «Володя, ти — незвичайна людина, але в мене на поїздку тільки лише кілька днів і у мене троє дітей». Він не здається: «У мене теж сім’я і діти, але все це не повинно перешкодити нам стати чоловіком і дружиною».
Дні любові.
Коли Марина знову приїхала в Москву, Висоцький перебував у Сибіру на зйомках фільму «Господар тайги». Тим часом Владі отримала роль в картині С. Юткевича «Сюжет для невеликого оповідання» і завдяки цьому затрималася в Союзі.
В один з осінніх вечорів, на вечірці у Володіних друзів Марина попросила залишити їх удвох. Гості розійшлися, господар пішов до сусідів, а Марина і Володя проговорили про свою любов всю ніч.
13 січня 1970 в знятої на час московській квартирі відбулося весілля Володимира Висоцького і Марини Владі — історія кохання увійшла в стадію піку. На наступний день молодята вирушили на теплоході в Грузію у весільну подорож. Це були їхні кращі дні. Запах моря і солодке усамітнення, привітність грузинських друзів, соковиті шашлики і домашнє вино …
Потім розлука: він — в Москву вона — в Париж. В обох — сірі будні, складнощі з дітьми. Йому не дають візи на виїзд до Франції. Залишаються листування і дзвінки по телефону.
Одного разу Володя сказав Марині, що Андрій Тарковський хоче зняти її у своєму «Дзеркалі». Спалах радості — вони якийсь час будуть разом! Але минув час, і виявилося, що Марина не пройшла проби — її кандидатура відхилена. Висоцький впав в лють. Свою злість він став глушити в безпробудному пияцтві.
Тільки через шість років після весілля Висоцькому дали дозвіл на виїзд за кордон — для цього Марині Владі навіть довелося стати на час членом комуністичної партії Франції.
«Бути чи не бути…»
Вони немов надолужувати згаяне: багато подорожували по світу, гуляли. Марина влаштовувала чоловікові концерти в Парижі. По Москві Висоцький їздив на єдиному в Радянському Союзі «Мерседесі». В Угорщині режисер Мессарош знімав Владі у фільмі «Їх двоє». Щоб Висоцький зміг приїхати до дружини, режисер придумав для нього епізодичну роль. Так з’явилася на світ єдина картина, де Марина і Володя грали разом.
Зовні все здається благополучним. Але щось вже надломилося в ньому. При шаленої популярності у народу влада не визнає Висоцького. Його вірші не друкують, платівки не випускають, багато п’єси, в яких він починає репетирувати, театру забороняють ставити. Сімейне життя на відстані, коли принижено доводиться просити про візи, теж не доставляє йому радості. Свої емоції він пригнічує алкоголем і наркотиками.
Висоцький намагається подолати свою хворобу, розібратися в собі і подібно до свого Гамлету починає замислюватися про сенс життя і смерті.
«Я відношу твоє охолодження до мене, — аналізувала пізніше їх відносини Марина, — за рахунок втоми, яка нерідка для подружжя, які прожили разом більше десяти років. Про те, що це через морфію, я тоді не знала. І, головне, очевидно, ти зневірився вижити. Я дізнаюся про твої постійних зрадах. Я хвора ревнощами. Я не відразу змогла зрозуміти, що все це просто спроби чіплятися за життя, самому собі довести, що ти все ще існуєш. Ти намагаєшся мені сказати про це, але я не чую цього. Все, безвихідь. Ти можеш лише кричати про головне, а я помічаю тільки те, що на поверхні. Ти плачеш про свою любов, я бачу лише зраду …
… Ти, мабуть, сподівався на мою допомогу. З твоїм пияцтвом адже ми боролися спільно. Але в одну ніч було сказано все, і між нами немає більше секретів. Ми немов знову повернулися до витоків нашої любові, нам нема чого один від одного приховувати. Ти кажеш: «Все. Беру себе в руки, адже життя ще не прожите». Ти весь тремтиш, тільки тремтіння цей не від морозу. На твоєму посірілому особі живими і промовистими залишилися тільки очі … »
Два коротких слова.
В1978 році Висоцький вирішив піти з театру. Щоб зупинити провідного актора, Любимов запропонував йому зіграти Свидригайлова в «Злочин і кару». Спектакль вийшов на початку наступного року, і це була остання роль Висоцького в театрі. Символічно, що в кінці п’єси він зникав в люку, звідки виривався тремтячий червоне світло. Марина була вражена фіналом.
Перший серцевий напад з артистом трапився на концерті в Бухарі 25 липня 1979. Його життя врятував прямий укол в серце. «Я не потрібний цій дамі в чорному», — сказав тоді Висоцький, однак він «постарався» зробити все, щоб не запізнитися до неї рівно через рік.
За півтора місяці до смерті Висоцький писав Марині: «Любов моя! Знайти вихід мені під силу. Я лише хочу попросити тебе — залиш мені надію. Тільки завдяки тобі я зможу знову повернутися до життя. Я люблю тебе і не можу допустити, щоб тобі було погано. Повір, пізніше все стане на місце, і ми будемо щасливі «. По першому тривожному дзвінку Марина Владі прилітала до Москви, але з кожним разом все більше переконувалася, що всі її зусилля врятувати Володю марні, він нібито свідомо йшов до свого кінця.
11 червня 1980 Владі проводжала Висоцького в Москву. По дорозі в аеропорт вони обмінювалися банальними фразами: «Бережи себе … Не роби дурниць» … Але обидва вже відчували, що неможливо далекі один від одного.
18 липня Висоцький зіграв Гамлета в останній раз. Того вечора він погано себе почував, і лікар за лаштунками періодично робив йому уколи. 29 липня Володя мав відлетіти знову в Париж, до Марини. На жаль, цьому не судилося збутися.
Увечері 23-го відбувся їхній останній телефонну розмову. «А о 4 годині ранку 25 липня, — згадувала Марина Владі, — я прокидаюся в поту, запалюю світло, сідаю на ліжко. Яскраво-червоний слід на подушці. Величезний роздавлений комар. Мене зачаровує це пляма.
Звонить телефон. Я знаю, що почую не той голос. Знаю! «Володя помер!» От і все. Два коротких слова, сказаних незнайомим голосом «.
